Опубліковано 02 грудня 2022, о 18:00
Відкриваючи черговий восьмий урок та заохочуючи учасників заходу до діалогу, заступниця керівника Освітнього центру Лілія Герасименко звернула увагу на те, що сьогодні пропонується їхній увазі надзвичайно цікава тема української державності та чи може культура слугувати потужною зброєю в умовах війни.
Лілія Герасименко представила учасникам заходу головного доповідача уроку Володимира Помінчука. Розпочинаючи урок, промовець попросив, насамперед, розумників і розумниць поділитися своїми думками стосовно сутності поняття «державність». А вже через деякий час Лілія Герасименко оголосила бачення учасників з цього питання. На їх думку, державність - це національна свідомість, цілісність народу і держави, матеріальне та духовне життя народу, право на самостійність, державний суверенітет, національна спільнота, спадщина, яка передається наступним поколінням тощо.
Підбиваючи підсумки обговоренню сутності поняття «державності», Володимир Помінчук визначав, що державність – це, насамперед, комплекс тих інститутів політики, економіки, культури, які діють на визначеній території, населеній національним колективом, які зв’язують його в компактну цілість та забезпечують його розвиток у сучасному і майбутньому. Державність - це устрій усього матеріального і духовного буття цілого народу.
На думку, пані Лілії, зміст державності є значно ширшим порівняно з поняттям «держава». Державність є своєрідним фундаментом, корінням держави, а остання, у свою чергу, є однією із складових — своєрідним вінцем державності.
Під час проведення уроку піднімалося також питання української культури. На думку учасників заходу, культура - це життя на певній території, мова, традиції, символи, а також те, що показує унікальність народу. «Це сукупність духовних та матеріальних цінностей, створених українським народом протягом його історії, те що передавалося із покоління в покоління. Культура - це наш народ! Ми українці! Українська культура різнобарвна і насичена», - підкреслювали слухачі.
Володимир Помінчук наголосив, що українська культура надзвичайно різнобарвна та насичена і головним підґрунтям для неї є народна культура, на основі якої поступово утворилися професійні: наука, література, мистецтво. Своєрідність української культури, визначили також впливи географічних умов, особливості історичного шляху, а також взаємодія з іншими етнокультурами, що в різні часи перебували на теренах України. А носієм української культури, насамперед є український народ, який напрочуд співучий, гостинний, талановитий, а також любить волю.
У своїх відповідях на питання: «Що у Вашому розумінні є культурні зв’язки?», учасники заходу характеризували та називали своє бачення так: зв’язки народів між країнами, спільні традиції, пісні, перехрестя між народами, традиції в одній країні, обмін культурами, взаємодія різних народів і культур, устрій усього матеріального і духовного буття цілого народу тощо.
Відповідаючи на питання: «Яка спільність та відмінність між пропагандою та культурним поглинанням», розумники і розумниці уроку вказували, що пропаганда – це, насамперед, насадження наративів, маніпуляція, перекручення фактів та примусове вселення думок. А культурне поглинання – це навмисна дія, поглинання у якомусь сенсі, насильницька асиміляція.
Висловлювалася також думка, що одне є інструментом іншого, ці поняття пов’язані між собою. Тобто пропаганда є інструментом культурного поглинання, а культурне поглинання є елементом пропаганди.
У своєму виступі Володимир Помінчук підкреслив, що Московія споконвіку грабувала культурну цінність українців. Росіяни вважають класиком російської літератури Миколу Васильовича Гоголя. Адже твори митця були написані російською мовою і це стала основою для такого висновку. Проте, письменник народився в Сорочинцях Полтавської губернії. Він цікавився українським фольклором – збирав пісні, думи, розповіді, перекази тощо.
Промовець також нагадав учасникам і про відомого композитора Петра Чайковського, який усім серцем любив Україну. Він походить зі старовинного роду Чайок, а родина Чайковського родичалася з українськими родами Гребінок та Гоголів. Замолоду композитор часто бував у Тростянці та Кам’янці. Особливо любив гостювати на Поділлі і навіть деякий час мешкав в Одесі.
Зазіхнула Росія і на творчість славетного Кобзаря українського народу - Тараса Григоровича Шевченка. Поцупила і привласнила надбання великого поета і революціонера. У 2021 році Росийский центр науки и культуры в Киеве, - філія Російської держагенції – Россотрудничество спромігся - назвати російсько-українським поетом Тараса Шевченка, вказуючи на написані його рукою твори російською мовою.
У своєму виступі Володимир Помінчук лаконічно розповів про видатного художника Василя Кандинського, який здобув освіту у Києві, а працював в Одесі. На полотна Василя Кадинського РФ ставить російське маркування і вважає своєю власністю.
З великою насолодою Володимир Помінчук ділився своїми знаннями з учасниками про видатного художника-авангардиста Казимира Малевича і що саме пов’язує його з Україною. Адже, народився Казимир Малевич у Києві, в 1879-у році. Батько – поляк, директор цукрових заводів, мати – українка з Полтавщини, домогосподарка. Обоє батьків були родовими дворянами. Прізвище “Малевич” зустрічається в Польщі, Литві, Україні, Білорусі.
Доповідач наголосив, що Казимир Малевич – єдиний український художник, у творчості якого відбився Голодомор 1932-1933-о років, від якого померло від 4 до 10 мільйонів українців. Так, на малюнку олівцем, відомому під назвою “Де серп і молот, там смерть і голод” (цитата з популярної у 1920-30-і роки народної пісні), зображені три фігури, риси обличчя у яких замінені на серп і молот, хрест, труну.
А невдовзі промовець зосередив велику увагу учасників занять на відомому українському борцеві-богатиреві Івані Піддубному, талант якого росіяни теж привласнили собі. Проте, славний син українського народу навіть у паспорті виправив своє прізвище на «і», яке було написано російською через «о». А національність «русский» виправив на українець.
Учасники дізналися також про славнозвісного Сергія Павловича Корольова, який народився в Житомирській області. Він був основоположником космічної галузі СРСР, здійснив запуск першої балістичної ракети, першого космічного корабля та першого космонавта у космос.
«Ці світові досягнення відомого українця росіяни також вважають своїми», - підкреслив В. Помінчук.
У ході проведення уроку в своїх відповідях на питання відносно знищених пам’яток культури під час повномасштабної війни, учасники назвали, зокрема:
Свято-Дмитрівську церкву у Верхньоторецькому Донецької області, збудовану в 1850-1861 роках;
дерев’яну церкву Святого Георгія у Заворичах Київської області, збудовану в 1878 році;
дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці у Перемозі Київської області, збудовану в 1892 році;
дерев’яну Покровську церкву у В’язівці Житомирської області, збудовану в 1862 році тощо.
А знищений росіянами музей в Сковородинівці підкреслює цинізм окупантів. Адже, саме цього року світ відзначав 300-й ювілей з дня народження Григорія Сковороди - філософа, якого росіяни теж називають «своїм». Насправді ж ворог прийшов в Україну нищити культуру, яку буцімто хотів «захистити». Як тут не згадати висловлювання філософа Сковороди: «Скільки зла таїться всередині за гарною подобою: гадюка ховається в траві».
Заступниця керівника Освітнього центру Лілія Герасименко звернула увагу учасників на те, що росіяни не тільки викрадають українські цінності, а й знищують навіть книги, написані українською мовою.
Більш того, не гребують окупанти й руйнуванням поховань та меморіалів. Так, пошкоджено меморіал Бабин Яр, а у селах Давидів Брід і Дружбівка Херсонської області окупанти знищили стародавні кургани. У Чернігові на кладовищі «Яцево» частково зруйнували надгробки бійців АТО/ООС, пам’ятний знак воїнам, полеглим за Україну й каплицю. В Гостомелі Київської області пошкодили братську могилу 30 воїнів Радянської Армії та пам’ятник воїнам-землякам. У селі Мала Рогань Харківської області частково знищили обеліск-менору меморіалу жертвам Голокосту, збудованому на місці розстрілів під час гітлерівської окупації 1941-1942 років. У Глухові Сумської області пошкодили єврейське кладовище.
Під час промови Володимир Помінчук торкнувся питань національної кухні та нагадав учасникам, що борщ та вареники є суто українськими стравами.
У ході обговорення учасники гостро піднімали питання мови та освіти. Відома поетеса Леся Українка, зазначав Володимир Помінчук, писала, що нація повинна боронити свою мову більш, ніж націю. Адже споконвіку російські сатрапи забороняли українську мову і освіту. Так, наприклад, у 1720 році Петро І заборонив друкувати книги українською мовою, а Катерина ІІ в 1763-му — викладати нею в Києво-Могилянській академії. Далі, у 1863 році міністр внутрішніх справ Валуєв оголосив, що «жодної особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може». А російський імператор Олександр ІІ в 1876-му не лише заборонив публікувати українською книги, а й навіть співати нею.
Володимир Помінчук попросив учасників заходу звернути увагу на мову, обізнаність та жести Першої леді України Олени Зеленської. І закликав усіх брати з неї приклад, як вона уміло вміє вести культурну дипломатію на міжнародному рівні.
Надзвичайно насичене і різнобічне відбулося заняття для молоді, організоване Освітнім центром, на якому піднімалося безліч цікавих питань, велася дискусія стосовно української державності, культури, мови, освіти, культурної дипломатії та як культура може слугувати зброєю в умовах війни. Цим напрочуд цікавим заходом, промовці закликали учасників у цей важкий воєнний час любити нашу державу, історію, культуру, рідну землю, свою рідну Україну і плекати мову її солов’їну, як нам заповідав любити її великий український поет Володимир Сосюра:
Версія для друку
